До Всесвітнього дня боротьби з артеріальною гіпертонією

До Всесвітнього дня

боротьби з артеріальною гіпертонією

 

Мета проведення заходів, присвячених Всесвітньому дню боротьби з артеріальною гіпертонією – підвищення інформованості населення про серйозні ускладнення артеріальної гіпертонії, поширення інформації про те, як можна запобігти розвитку цього захворювання.

Артеріальна гіпертонія разом з іншими серцево-судинними захворюваннями посідає перше місце у світі та Україні за показниками смертності. Підвищений артеріальний тиск, або артеріальна гіпертензія, є найвагомішим чинником розвитку інфаркту міокарда та інсульту. Понад 1,5 млрд. людей на Землі страждають на це підступне захворювання, причому майже 45% з них навіть не знають, що мають підвищений артеріальний тиск.

За оцінками ВООЗ, 17,5 млн. осіб щороку помирають від інфаркту міокарда та інсульту. Однак вчені довели, що 80%  таких смертей можна уникнути.

При артеріальній гіпертонії, за визначенням Комітету експертів ВООЗ, спостерігається постійно підвищений систолічний або діастолічний артеріальний тиск. Верхньою межею норми вважають значення 140 мм.рт.ст. для систолічного артеріального тиску та 90 мм.рт.ст. – для діастолічного.

Приблизно 90-95% випадків артеріальної гіпертонії відносяться до категорії первинної гіпертонії, яка характеризується появою високого кров’яного тиску без будь-яких очевидних причин. Решта 5-10% випадків артеріальної гіпертонії, яку називають вторинною, симптоматичною гіпертонією, спричиняються хворобами інших органів і систем (нирок, артерій, серця або ендокринної системи). Загалом існує понад 50 захворювань та клінічних станів, що можуть призводити до розвитку вторинної артеріальної гіпертонії.

Зараз, в даний час, методи виявлення і способи лікування гіпертонії існують і успішно застосовуються на практиці в багатьох медичних установах більшості країн світу.

10 фактів про гіпертонію:

1. Гіпертонія безпосередньо збільшує ризик серцевого нападу та інсульту.
2. Гіпертонія особливо поширена серед людей, які мають цукровий діабет, подагру або захворювання нирок.
3. Гіпертонія є безсимптомним захворюванням.
4. Вона більш поширена у людей з аналогічними захворюваннями в сімейної історії.
5. Дуже високий ризик поширення у людей, які страждають ожирінням і зловживають алкоголем.
6. Зустрічається у жінок, що приймають оральні контрацептиви.
7. Гіпертонія, на жаль, зустрічається і у дітей і підлітків.
8. Деякі ліки для втрати ваги можуть збільшити ризик появи гіпертонічної хвороби.
9. Важливість спостереження систолічного кров’яного тиску збільшується з віком.
10. Артеріальний тиск змінюється протягом дня. Він найнижчий, коли ви спите і піднімається, коли ви прокидаєтеся.

 

Артеріальна гіпертензія

Артеріальна гіпертензія – захворювання серцево-судинної системи, яке розвивається як наслідок первинної дисфункції вищих судиннорегулюючих центрів, нейрогуморальних та ниркових механізмів,що характеризується (артеріальною гіпертензією), а при виражених стадіях – органічними змінами серця, нирок та ЦНС.

 

Класифікація

На даний час ВООЗ (WHO) та Міжнародне Товариство з Гіпертензії (International Society of Hypertension, ISH, 1999) визнали за доцільне класифікувати артеріальну гіпертензію в залежності від:

• рівня артеріального тиску;
• ураження органів-мішеней;
• причини виникнення гіпертензії.

Виділяють первинну та вторинну артеріальну гіпертензію. Есенціальна гіпертензія (первинна гіпертен­зія, або гіпертонічна хвороба) – це підвищений ар­теріальний тиск при відсутності очевидної причини його підвищення. Вторинна гіпертензія (або симптоматична) – це гіпертензія, причина якої може бути виявлена (Рекомендації Українського Товариства Кардіологів, .).

Таблиця 2.1.

Класифікація артеріальної гіпертензії за етіологічною ознакою

А. Ессенціальна або первинна гіпертензія.

Б. Вторинна гіпертензія. Причини.

1. Ліки або екзогенні речовини: Гормональні протизаплідні засоби

Кортикостероїди, симпатоміметики Тіамін, еритропоетин Циклоспорин

2. Захворювання нирок:

• Гломерулонефрити
• Обструктивні нефропатії
• Інтерстиціальний нефрит
• Полікистоз нирок
• Гідронефроз
• Травми нирок
• Ренінсекретуючі пухлини
• Первинна затримка солі (синдром Ліддла, синдром Гордона )
• Пієлонефрити
• Інтерстиціальний нефрит
• Діабетична нефропатія
• Вроджена гіпоплазія нирок
• Реноваскулярна гіпертензія
• Ренопривні гіпертензії

3. Ендокринні захворювання (синдром Кушинга, первинний гіперальдостеронізм, вроджена гіперплазія наднирників, феохромоцитома, хромафінні пухлини, які розташовані поза наднирниками, ракова пухлина)
4. Коарктація аорти та аортити
5. Ускладнення вагітності
6. Неврологічні захворювання (підвищення внутрішньочерепного тиску, пухлини мозку, енцефаліти, респіраторний ацидоз, апное під час сну, тотальний параліч кінцівок, гостра порфірія, отруєння свинцем, синдром Гієна-Барре)
7. Артеріальні гіпертензії, індуковані хірургічним втручанням (постопераційна гіпертензія)

Класифікація артеріальної гіпертензії в залежності від рівня тиску

 

Форма гіпертензії	Систолічний артеріальний тиск, мм рт.ст	Діастолічний артеріальний тиск, мм рт.ст
Нормотензія	<139	<89
1 ступінь (м’яка гіпертензія)	140-159	90-99
підгрупа: гранична	140-149	90-94
2 ступінь (помірна гіпертензія)	160-179	100-109
3 ступінь (тяжка гіпертензія)	³180	³110
Ізольована систолічна гіпертензія	³140	£90
підгрупа: гранична	140-149	<90

 

Класифікація артеріальної гіпертензії за ураженням органів-мішеней

 

Стадія артеріальної гіпертензії	Клінічні та морфологічні прояви ураження органів-мішеней
Перша стадія	Об’єктивні прояви ураження органів-мішеней відсутні
Друга стадія	Є об’єктивні ознаки ушкодження органів-мішеней без симптомів з їх боку чи порушення функції: Гіпертрофія лівого шлуночка/ за даними рентгенологічного обстеження, ЕКГ або ехокардіографії/. Генералізоване чи фокальне звуження судин сітківки. Мікроальбумінурія, білок у сечі та/ або незначне підвищення концентрації креатиніну в плазмі крові (до 177 мкм/л).
Третя стадія	Є об’єктивні ознаки ушкодження органів-мішеней з симптомами з їх боку чи порушенням функції:
Серце	Інфаркт міокарда. Серцева недостатність ІІа – ІІІ ст.
Мозок	Інсульт. Транзиторні порушення мозкового кровообігу Гостра гіпертензивна енцефалопатія. Судинні деменції.
Сітківка	Крововилив або ексудати з набряком /або без набряку/ зорового нерву /Ці ознаки характерні для злоякісної або швидко прогресуючої гіпертензії/
Нирки	Креатинін плазми крові понад 177 мкмоль/л. Ниркова недостатність
Судини	Розшаровуюча аневризма аорти

 

Діагноз гіпертонічної хвороби III стадії за наявності інфаркту міокарда, інсульту чи інших ознак ІІІ стадії слід встановлювати лише у тих випадках, коли ці серцево-судинні ускладнення виникають на тлі тривало існуючої гіпертонічної хвороби, що підтверджується наявністю об’єктивних ознак гіпертензивного ураження органів-мішеней (гіпертрофії лівого шлуночка, генералізованого звуження артерій сітківки тощо).

 

Клінічна картина. Суб’єктивними проявами хвороби є: головний біль, запаморочення, біль в ділянці серця, миготіння «комах» перед очима, зниження гостроти зору, приступи задухи (гострої лівошлуночкової недостатності), набряки ніг.

Скарги хворих залежать від тривалості та величини АТ, змін з боку органів-мішеней: серце, головного мозку, нирок, очного дна.

При об’єктивному дослідженні серцево-судинної системи виявляється гіпертрофія лівого шлуночка (поширення меж серця вліво), підвищений АТ, зміни з боку частоти і ритмічності пульсу. Аускультативно – при початкових стадіях ГХ І тон над верхівкою серця хлопаючий, а у пізніх стадіях – ІІ тон над аортою акцентований (сильніший за звучністю ніж ІІ тон над легеневою артерією); при вираженій недостатності кровоплину – ритм галопу.

З боку очного дна виявляють звуження і склероз судин сітківки, крововиливи у сітківку ока.

На підставі даних М.С. Кушаковського (1995) виділяють наступні клініко-патогенетичні форми ГХ: гіперадренергічну, ангіотензин ІІ залежну, об’єм – натрій – залежну або гіпергідратаційну; кальцій-залежну і церебро-ішемічну.

1. Гіперадренергічна форма ГХ.

Для даної форми ГХ характерна лабільність АТ; хворих турбують неприємні відчуття у ділянці серця, серцебиття, пульсація у голові, почервоніння обличчя, підвищена пітливість, позноблювання, відчуття внутрішньої напруги, неспокою. Пульс прискорений до 90-120 уд/хв, характерна систолічна гіпертензія (зростає в основному систолічний АТ), посилений І тон на верхівці серця, підвищений ударний та хвилинний об’єм крові (тобто наявні ознаки гіперкінетичного типу гемодинаміки).             

2. Ангіотензин ІІ – залежна форма ГХ.

Головним доказом наявності ангіотензин ІІ – залежної форми ГХ є гіпотензивна реакція на застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту або антигіпертензивний ефект у таких хворих блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ типу АТІ (козаар, лозартан).

Характерною особливістю цієї форми ГХ є скарги хворого на спрагу та підвищення сольового апетиту. ГХ протікає по типу переважно діастолічної гіпертензії.

3. Об’єм-натрій-залежна форма ГХ.

Хворі з даною формою ГХ чутливі до діуретиків, які спричиняють у них інтенсивний натрій – і гідроурез навіть з минаючою АТ і зсувом кислотно-лужної рівноваги у бік гіпохлоремічного алкалозу і гіпокалійемії.

Для таких хворих властиві,,рикошетні’’ гіпертензивні кризи, коли у хворого з високим АТ виникає різке падіння АТ, яке через 10-12 год знову піднімається до високих цифр, що супроводжується затримкою натрію і води. Такі кризи є дуже важкими, для них характерно не лише гіпергідратація, але й гіперадренергія.

Характерний вигляд таких хворих: набряклість обличчя, периорбітальний набряк, потовщення пальців рук, набряки на ногах.

4. Кальцій-залежна форма ГХ.

Основу даної форми ГХ складають порушення іонотранспортної функції плазматичних мембран клітин, що призводить до надмірної концентрації іонів вільного кальцію в цитоплазмі клітин, що напевно має спадковий характер. Такі хворі не мають ознак гіперадренергії, у них низька концентрація реніну в плазмі крові, часто це сіль-чутливі хворі. Особливою ознакою є швидке зниження АТ після прийому 2 г цитрату кальцію, або іншої солі кальцію, що швидко розчиняється. Така парадоксальна дія кальцію відмічена у 15-25 % хворих, а факт зниження АТ після прийому солей кальцію є основним клінічним методом виявлення кальцій-залежної форми ГХ.

5. Церебро-ішемічна форма ГХ.

Порушення оксигенації нервових центрів сприяє виникненню застійних вогнищ збудження в корково-підкіркових ділянках ЦНС, відповідальних за формування вазоконстрикторної домінанти. Це систоло-діастолічна артеріальна гіпертензія у старих людей, яка зумовлена хронічною ішемією мозку. Зустрічається у 16-18% хворих. Перебігає сприятливо. Гіпертензивні кризи виникають рідко і мають діенцефальне забарвлення (поліурія, гіперпери­стальтика кишківника, тремор пальців рук). Вони є наслідком порушення кровоплину у вертебро-базилярній ділянці мозку.

 

Діагностика гіпертонічної хвороби

Необхідно відрізняти гіпертонічну хворобу від симптоматичної артеріальної гіпертензії, яка трапляється приблизно в 25% випадків підвищення артеріального тиску. Причинами симптоматичної артеріальної гіпертензії можуть бути гломерулонефрит, пієлонефрит, ураження судин нирок, коарктація аорти, атеросклероз аорти, феохромоцитома, первинний гіперальдостеронізм, поліцитемія тощо. 

Крім повільно прогресуючої форми, в 1-3 % випадків спостерігається злоякісна форма гіпертонічної хвороби. Її діагностують на основі 2 синдромів: стабільної артеріальної гіпертензії (220/130 мм рт.ст., або 29,3/17,3 кПа і вище) і набряку зорового нерва, крововиливів і дегенеративних змін на очному дні. Злоякісній артеріальній гіпертензії властивий швидкий і тяжкий перебіг з прогресуючим ураженням органів-мішеней. Відзначаються тяжка енцефалопатія, рання ниркова недостатність, інсульт, серцева недостатність. У більшості випадків гіпотензивна терапія неефективна, прогноз несприятливий. З цієї причини при виявленні підвищеного артеріального тиску потрібно спочатку провести необхідні допоміжні обстеження, виключити симптоматичну гіпертензію і тільки після цього зупинитися на діагнозі гіпертонічної хвороби.

 

Лікування гіпертонічної хвороби

Хворі на гіпертонічну хворобу підлягають амбулаторному лікуванню. При діастолічному артеріальному тиску, нижчому від 105 мм рт.ст. (14 кПа), лікування починають з немедикаментозної гіпотензивної терапії. До неї належать нормалізація маси тіла, зменшення вживання кухонної солі до 4-6 г на добу, усунення психотравмуючих чинників, дієта з обмеженням тваринних жирів і холестерину, ЛФК, бальнеологічні і фізіотерапевтичні процедури, санаторно-курортне лікування. Якщо протягом 8-12 тижнів артеріальний тиск не нормалізується, то доцільно перейти на медикаментозне лікування. Показання до останнього при першому огляді хворого: а) діастолічний артеріальний тиск, що перевищує 105 мм рт.ст.(14 кПа), б) гіпертрофія лівого шлуночка; в) спадкова гіпертонічна хвороба у віці до 40 років. Оскільки у 85 % хворих буває м’яка або помірна гіпертензія, то вони підлягають монотерапії (перший ступінь).

Найширше у клінічній практиці використовують бета-адреноблокатори і блокатори t/i-адренорецепторів. Анаприлін (обзидан, пропранолол, індерал) призначають хворим молодого віку при високому систолічному артеріальному тиску, синусовій тахікардії, аритмії, поєднанні гіпертензії зі стенокардією. Добова доза – від 80 до 200 мг, при зниженні артеріального тиску переходять на два прийоми (вранці та ввечері). Побічні реакції: артеріальна гіпотензія, брадикардія, бронхоспазм, блокади серця. Широко використовують клофелін (клонідин) у добовій дозі 0,15-0,6 мг (в таблетках по 0,075 і 0,15 мг).

Монотерапія сечогінними засобами показана хворим старшого віку з високим діастолічним тиском, синусовою брадикардією, набряками, надлишком маси тіла. Призначають гіпотіазид по 25-75 мг на добу одноразово за індивідуальною програмою (через день, або 2 рази на тиждень, або 3-5 днів щотижня). Якщо лікування триває більше 3-4 тиж, то для боротьби з гіпокаліємією призначають панангін (аспаркам) або верошпірон. Для людей похилого віку найкращим є тріампур – по 1-2 таблетки в 2 прийоми. Небезпечно призначати гіпотіазид при розладах ритму серця. Якщо протягом 2-4 тиж монотерапія не привела до стійкого зниження артеріального тиску, то переходять на другий ступінь (поєднують клофелін або анаприлін з гіпотіазидом). Найбільш вдалою є комбінація анаприліну в дозі 60-120 мг на добу з ніфедипіном (коринфар, кордафен, кордипін) – по 30-60 мг на добу.

Антагоністи кальцію з групи ніфедипіну затримують прогресування атеросклерозу та ішемічної хвороби серця, ось чому їх так широко використовують при артеріальній гіпертензії. Початкова доза – 30 мг на добу, за відсутності ефекту її збільшують протягом 3-5 днів до 60-80 мг на добу. Препарати групи вєрапамілу (ізоптин, фіноптин) показані хворим, у яких артеріальна гіпертензія поєднується з пароксизмами суправентрикулярної тахікардії. Побічні ефекти антагоністів кальцію відзначаються у 10-15 % хворих (артеріальна гіпотензія, блокада серця, тахікардія, набряки). Інгібітори ангіотензинконвертуючого ферменту (капотен, каптоприл, еналаприл, раміприл) блокують утворення ангіотензиногену II і діють як непрямі досить сильні артеріовенозні периферичні вазодилататори. Добова доза каптоприлу коливається від 50 до 150 мг. Стабільний гіпотензивний ефект спостерігається у 70-90 % хворих. Виразний гіпотензивний вплив здійснюють комбіновані препарати – адельфан-езидрекс, грирезид К, кристепін, синіпрес тощо. їх недоцільно призначати при м’якій артеріальній гіпертензії і в ранній стадії гіпертонічної хвороби.

 

Диспансеризація. Періодичність оглядів при ГХ І ст. – 1 раз на рік; ГХ ІІ ст. – двічі на рік. Контроль медикаментозного лікування в процесі підбору підтримуючої дози при ГХ І ст. – не рідше 1 разу в рік, при ГХ ІІ-ІІІ ст. – кожні 2 тижні, а при стабілізації артеріального тиску – 1 раз в місяць перші 6 місяців, згодом – 1 раз в два місяці.

 

Профілактика. Первинна профілактика ГХ – пропаганда збереження здорового способу життя, боротьба з гіподинамією, психоемоційними стресами. Вторинна профілактика ГХ – тривала медикаментозна терапія в індивідульно підібраному режимі.

 

Ясенова Н.І.

Сімейний лікар

КНП «Другий Черкаський міський центр

первинної медико-санітарної допомоги»

08.05.2019 р.